Відкритий     виховний      захід

Тема. Вічне і живе Шевченкове слово

 Вчитель. Життя Тараса Шевченка таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це - легенда, коли б усе те діялось не перед нашими очи­ма. Тож і хотілось почати розповідь про поета, як по­чинаються казки.

За широкими морями, за лісами дрімучими ще й за горами кам'яними не в нашій далекій стороні був колись веселий край, розкішний, багатий, за­ворожений чародіями-панами. І жили там у тяжкій чужій роботі заворожені в неволю люди. Дивитися на світ їм заборонено, говорити не дозволялося, ходили німі…

Декламування віршів «Садок вишневий коло хати»,  «Село»

1-й учень . В похилій хаті край села

                     Над ставом чистим і прозорим,

                     Життя Тарасику дала

                     Кріпачка-мати, вбита горем.

Вчитель. Стара хата з потемнілою соломою стріхою і чорним димарем. Навколо хати - квітник. А біля дверей стоїть стара гілляста верба, а за вер бою - клуня, а за клунею - сад, а садом -а в долині - тихий, ледь дзюркотливий струмочок тут темної ночі, перед самим світанням, 9 березня 1814 року у селі Моринцях в хаті Григорія та Кате­рини Шевченків, у кріпацькій сім'ї, блиснув у вік ні єдиний на село вогник: народився новий кріпак для пана, а для України - її великий співець Тарас Шевченко.

2-й учень. Батько Тараса - Григорій Іванович -
був з роду козаків. Тобто прадід його і далекі пред-­
ки були вільними: жили і працювали для своєї
сім'ї. Григорій Іванович був людиною письмен­
ною, грамотною.     

3-й учень. Мати - Катерина Бойко - бідного кріпацького роду. Вона була ніжна, чутлива, роботяща жінка. Мама любила розмовляти з сином, розповідати казки, співати колискові.

Декламування вірша «Сон»

4-й учень. Тарасик був третьою дитиною в сім’ї. Старші за нього були: сестричка Катруся і братик Микита, а молодші - Яринка і Йосип.

 Вчитель. Минає рік. Батько й мати на панщині. Катерина сама ще дитина. Вона доглядає малого Тараса, сповиває, колихає, пісень співає, дає йому куклу, носить. ( до речі, ви знаєте, що таке «кукла»? Це не та лялька, якою ми граємось. «Кукла»--це замотаний  уганчірку розжований хліб, її давали замість соски).

         Росте Тарас. Батьки - на панщині, старший брат десь пастушить, сестра на городі, а ти, Та­расе, куди хочеш - скрізь тобі шляхи одкриті: чи в садок за вишнями та яблуками, чи на леваду в бур'яни. Зайдеш у них - півдня будеш ходити, поки виберешся. І мандрує дитина по світу з ранку до вечора, дива всякі на ньому споглядає, розуму набирається.Хлопчикові хотілося знати, чому дерева на осінь листя скидають, звідки птахи прилітають, чого сонце лягає спати, і багато-багато іншого.

Декламування вірша «Мені тринадцятий минало»

        А святами — до діда. У нього святами завжди багато людей в хаті: дід Іван грамотний, і в нього є велика книжка про святих мучеників. Та Тарас любив бувати там не лише тому, що слухав історії про життя святих. Допитливий хлопчик уважно прислухавсь до розмов дорослих селян про життя, слухав пісні, перекази.

Декламування вірша «І досі сниться: під горою…»

          

 

   Світлі дні дитинства були недовгими. Перше тяжке горе, що вразило серце малого: замучена важкою  працею, померла мати. А на дванадцятому році жит­тя його спіткало нове горе: раптово, простудившись у дорозі, помер батько. Хлопчик залишився круглим  сиротою, беззахисним і недоглянутим.

Декламування вірша «Думка»

        Одного разу, прибираючи дякову «світлицю», Тарас побачив у дяка грубий зшиток синього паперу. Роздивися, а там — пісні, вірші… Сидів над ними хлопець,  мов прикипів. Школяру здаля одкривалася таємниця, як творяться на світі книж­ки. До жаги забажалося школяреві зробити са­мому таку книжечку, обмалювати візерунками і вписувати в неї ті пісні та вірші, що йому припали до вподоби. Це був перший при- хований потяг до словесної творчості...

Декламування вірша «По діброві вітер виє»

 У тому кутку України, де село Кирилівка, завжди було багато між людьми малярів! Мабуть, через те, що край такий - хоч малюй: в садах та в зорях. Крей­дою чи вуглиною малював і малий Шевченко все, що бачив: хати, церкви, дерева…

        Здалося: віддав би все на світі, аби тільки навчити ся так писати. І почав прохати дяка, щоб взяв його за учня. Той погодився. Але замість того, щоб привчати учня до малярства, дяк зразу повернув його на наймита. Тарас побачив, що з такої науки добра не буде. Зібрав Тарас свої малюнки і пішов до хлипнівського маляра, про яко­го багато чув гарного від людей. Маляр    погоджується    навчити хлопця малювати, але пан Ен­гельгардт забирає до себе Тараса і хлопець стає козачком.

 1-учень.Хоче малювати.

Прагне він до знань,

Та за це багато

  Зазнає знущань.

Вчитель. Панський козачок — не велика. Але нудна робота. Жвавий від природи, Тарас вкорочував свої довгі години дожиданя пана, як той поїде, малювати та співати пісень.

      17 років Тарас разом з паном переїжджає до Петербургу, до міста. Тут Енгельгардт відіслає його на навчання до одного з 5 кращих майстрів декора­тивного живопису В. Ширяєва. Почалося нарешті справжнє навчання.

2-йучень.

Нишком він малює

Статуї в саду,

Вночі пише вірші

Про людську біду...

 Вчитель. Побачивши в Тараса виняткові здібності, його друзі вирішили викупити з неволі. Пан Енгельгардт зажадав 2500 рублів. Художник Брюллов нама­лював портрет Жуковського, його розіграли в лоте­рею, і Енгельгардт зробив «відпускну». Сталося це, коли Шевченкові було 24 роки. За короткий час митець досяг великого успіху в малюванні. Його тричі нагороджували срібними ме­далями за малюнки. Він став популярним портре­тистом. Його, учня Академії мистецтв, запрошували до співробітництва у видавництві, йому замовляли портрети пани.

       У травні 1843 року Шевченко одержав відпустку і поїхав в Україну. Батьківщина, що 12 років тому провела нікому невідомого хлопця-кріпака, зустріла уславленого поета, авто­ра «Кобзаря», визнаного художника.

       За участь у політичній організації Шевченка було заарештовано. Альбом з його київськими етюдами дістався губернаторові і зник безслідно.  До рук жан­дармів потрапив рукописний збірник поезій, в яких письменник закликав народ до повстання. Шевченка було заслано рядовим солдатом у далекі оренбурзькі степи, заборонено писати і малювати. У нестерпних солдатських умовах солдатчини Шевченко, незважа­ючи на заборону, продовжував і писати, і малювати. 10 років солдатчини підірвали здоров'я Тараса Гри­горовича, але не зламали дух. Він пише прекрасні вірші та працює як художник. Після заслання він створив ве­лику галерею портретів своїх друзів та знайомих. По­новивши призабуту ним техніку гравюри, Т. Шевченко вирішує взяти участь у конкурсі на звання академіка і гравюри. І у вересні 1860 року Академія художеств присудила Шевченку звання «Академіка гравюри»

          Народні пісні Тарасик чув із самого дитинства від мами, сестрички, діда, лірників і кобзарів. Ще малим хлопчиком, почувши нову пісню, він одразу переймав її слова й мелодію. Не випадково вся його творчість пов'язана з народними піснями. Без пісні Шевченко не міг жити.

2-й ведучий чимало композиторів зверталися до Шевченківських творів. Багато віршів Т. Шевченка покладено на музику. Це: «Заповіт», «Сонце захо­дить. Гори чорніють», «Дивлюсь, аж світає», «Реве та стогне Дніпро широкий», «Тече вода з-під явора». «Сумно-сумно серед людей», «Із-за гаю сонце схо­дить», «Зоре моя вечірняя», «Садок вишневий коло хати», «Од села до села», «Як би мені черевики», «У гаю, гаю», «Вітре буйний, вітре буйний», «Вітер в гаї нагинає», «Сонце заходить».

4-й ведучий. Твір «Зоре моя вечірняя» Т. Шевченко написав, перебуваючи у в'язниці на засланні. Це роз­мова поета з вечірньою зіркою. Він просить зірку зійти над горою і розповісти йому про чарівну красу Укра­їни: захід сонця, веселку, широку сокорину, розкішну вербу, про сон-траву, що вночі розцвітає. Любов'ю стікає серце поета, тому й пестливі слова з'являються у вірші: «сонечко», «тихесенько». Ця поезія справжня перлина. Та і звертання до зорі - народнопісенний прийом. Тому й стала поезія «Зоре моя вечірняя» на­родною піснею. Щаслива доля у цього вірша, йому, як і багатьом названим уже творам, судилось стати піс­нею, музику до якої написав Я. Степовий. Послухайте пісню у виконанні Мерзін Марії та Мерзін Софії.

       Пісня «Тече вода з_гпід явора». Текст цієї пісні написав Т. Шевченко за місяць до смерті. Саме в цей час хворий поет душею рвався в Україну з Петербург га. Своїм друзям казав, що дочекається весни - і в Україну, там полегшає йому! А поки що душа його линула на рідну землю, і в поезії оживала її чарівна  краса. Тут і червона калина пишається, явір молодіє, і а в річці хлюпочуться качаточка. Цей твір - ніби маленька казка. Бачимо явора, калину, качину сім'ю, чуємо дзюрчання потоку, плескіт і гомін качок, що ловлять ряску поміж осокою. Ніби в казці, качечка «розмовляє з дітками своїми».

 3-й ведучий. У_1970р. Гордій Гладкий_,який жив у д Полтаві, написав музику до «Заповіту», що стала на­родною і здобула світову славу. «Заповіт» звучав на мітингах, демонстраціях, його співали, проводжаю­чи в останню путь полеглих борців проти царизму. 

     |

Уже в XIX ст. він був перекладений російською, польською, сербською, болгарською, чеською, німецькою, французькою, англійською мовами. У наш час відомі переклади «Заповіту» багатьма мо­вами світу. Мелодія «Заповіту» пройнята мінором, але в ньому немає суму і безнадійності, зв'язаної думками про смерть, а, навпаки, відчувається опти­містичність, бадьорість, віри в торжество правди, свободи, братерства. Запальні слова «Заповіту» на­дихали і надихатимуть покоління людей і тих, хто рвав кайдани, і тих, хто нині будує нову, самостійну державу - Україну.

Виконують  чи  слухають «Заповіт» завжди стоячи, вшановуючи пам'ять великого сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка. (звучить грамзапис «Заповіту»).

Я - маленька українка

Я маленька українка,                                                                               
Вже сім років маю.
Про Тараса Шевченка
Вже багато знаю.
Він - дитя з-під стріхи,
Він - в подертій свиті,
Він здобув нам славу,
Як ніхто на світі.
А та наша слава
Не вмре, не загине.
Наш Тарас Шевченко -
Сонце України.

На день народження Шевченка

На день народження Шевченка

 Щороку в березні до нас

 Значний приходить день:

Це ж народився наш Тарас,

Творець палких пісень.

Тарас любив свій рідний край,

Ні на який у світі рай,

На жодну в світі він країну

Не проміняв би Україну!

Всі ми любимо Шевченка

Всі ми любимо Шевченка,

Кобзаря, співця народу.

Все своє життя нелегке

Він боровся за свободу.

Він бажав для людства щастя,

Блага в кожную родину,

Щоб родина та щаслива

Стала для усіх єдина.

Зараз прагнемо так само,

Хочем в мирі й шасті жити,

Гарно вчитись і любити,

І добро усім творити.

Про Шевченка       

Другого такого

Між нами немає,

Щоб від краю та й до краю

Світ про нього знає.

Другого такого

Нема і не буде,

Щоб так його величали

Повік віків люди.

Над Дніпром могила

З вітром говорила:

«Не забудьте, кого ж я

                                  Для вас схоронила».

Уклін тобі, Тарасе

Уклін тобі, Тарасе,

Великий наш пророче.

Ти кличеш рідний нарід

І рідний край кохати,

Для нього кажеш жити,

 Для нього умирати.

                                      Ось тут, перед тобою,

Ми - українські діти,

Святочно прирікаєм

                                      Сповняти ті завіти.

                                                   

Виконання пісні «Повторіть слова Тараса».